| Історія рівненського спідвею 24 травня 1959 року в Рівному вперше відбулися спідвейні змагання, що й вважається офіційним днем народження мототреку і спідвею в нашому місті. З цієї нагоди у Рівненському обласному краєзнавчому музеї відкрилася ювілейна експозиція. На будівництво — як на фронт
Зібралося лише декілька десятків найзавзятіших прихильників цього виду спорту, які гарячими оплесками вітали його ветеранів Віктора Трофімова, Григорія Хлиновського, Івана Хорвата, Бориса Горку, Бориса Фідруса та інших лицарів гаревої доріжки. Оглядаючи пожовтілі газетні вирізки, програмки, афіші та фото, присутні наче стали співучасниками тих часів, коли на мототреку з дерев’яними трибунами на околиці Рівного наприкінці 50-х минулого століття розпочалася історія українського спідвею. 1958 року в Рівному кипіла робота: тут споруджувався перший в Радянському Союзі мототрек. Оскільки звичайні стадіони з твердим покриттям бігової доріжки, де проводились змагання з класичного спідвею, не мали огородження по зовнішньому її радіусу, то в Європі після війни почали будувати спеціальні треки. Подібний задумали і в нашому місті. Величезна заслуга в цьому великого ентузіаста спідвею, на той час голови Рівненського обласного комітету Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (ДТСААФ) Юрія Корхова. З однодумцями він зумів переконати владні структури, що така спортивна споруда вкрай необхідна місту. Мототрек будували методом народного будівництва на околиці, де для спортивно-технічного комплексу виділили майже 20 гектарів пустиря. Свій внесок зробили багато організацій, установ і підприємств Рівного та районів області. А працівники ДТСААФ та ентузіасти спідвею буквально жили на будівництві. Як згадує у своїй книзі "Життя у кільці швидкості” батько радянського спідвею Володимир Карнєєв, коли він приїхав сюди, то на дверях комітету оборонного товариства побачив табличку: "Комітет закритий. Всі на будівництві мототреку”.
Методом проб і помилок
Чимало проблем виникло з укладанням гаревої доріжки, бо практично до всього доходили шляхом проб і помилок. Її робили то з піщанику, то з просіяного паровозного шлаку, утрамбованого поверх фундаменту з битої цегли та гравію. Але гарну якість одержали пізніше оптимальним співвідношенням гранітної і базальтової крихти та глини, ретельного вкатування катками та великовантажним автомобілем із зволоженням доріжки. Спорудили рівненський трек у рекордно короткий час — уже 24 травня 1959 року пройшла першість України серед команд західної зони з мотогонок на гаревій доріжці. У тій пам’ятній зустрічі команда Рівненської області посіла друге місце, поступившись львів’янам. Із розіграних трьох чемпіонських звань наші земляки Іван Хорват і Борис Савойський вийшли переможцями у класах 350 куб. см і 750 куб. см, Віктор Улянін став четвертим у класі 125 куб. см, а екіпаж у складі А.Гуменюка і В.Кучеренка став другим у змаганнях мотоциклів із колясками.
77-річний Іван ХОРВАТ повідав про свою "мотоциклетну” молодість: — Поки не було треку, я займався мотокросом, виступав на радянських мотоциклах ІЖ, К-125, К-750 у багатьох містах України. Про спеціальні спідвейні й мови не було. А як побачили іноземні, то почали реконструювати свої: полегшували їх, змінювали кермо, викидали гальма. Але ці мотоцикли були швидше дорожні, аніж спідвейні. Трек будували у голому полі, ми робили все, що вміли і могли. А коли збудували мототрек, з’явився й спідвей та перші перемоги. Тут я не раз вигравав гонки, аж поки виросла майстерність молодих і вони стали мене обганяти... Перші рівненські змагання проходили на кросових мотоциклах, а перші старти за правилами класичного спідвею пройшли 11-12 липня 1959 року. На нашій доріжці змагалися спортсмени Москви і Московської області, Ленінграда, Риги, Одеси, Уфи, Куйбишева та господарі. Серед них не загубилися вже згадувані Савойський, Хорват, Улянін, Опанас Ковальчук. Наступного року на численних всесоюзних, українських і міжнародних змаганнях усе частіше про себе заявляють рівненські гонщики. Серед них і найтитулованіший у майбутньому радянський та український спідвеїст Віктор Трофімов. Хоча він прийшов у спідвей у зрілому віці, однак талант дав про себе знати: на звичайнісінькій чеській "Яві” він буквально змітав перед собою всіх визнаних авторитетів. Роком пізніше Віктор стає першим чемпіоном України. У 1962 році українці вперше виходять на офіційні міжнародні старти. У Моравській Остраві (ЧССР) у чвертьфіналі особистого чемпіонату світу стартує Опанас Ковальчук, у Рівному — Віктор Трофімов і львів’янин Володимир Вінцкевич. 13 травня виявилося вдалим для рівнянина: на рідному треку він посів третє місце і вийшов до півфіналу змагань. Але на львівському стадіоні "СКА” не потрапив до "вісімки” і припинив боротьбу за нагороди чемпіонату світу. У тому ж році вперше пройшов і командний чемпіонат Радянського Союзу: 14 квітня рівненська "Райдуга” провела свою першу офіційну зустріч і домоглася блискучої перемоги над суперниками з Уфи, Ленінграда та Владивостока. У командному чемпіонаті рівняни Віктор Улянін, Віктор Трофімов, Борис Савойський та Опанас Ковальчук посіли третє призове місце, пропустивши поперед себе уфимську "Башкирію” і львівський "СКА”. Протягом багатьох років на першому в СРСР мототреку в Рівному вдосконалювали свою майстерність багато місцевих гонщиків, які входили до складу збірної команди Союзу і успішно виступали в міжнародних змаганнях. Але спортивна споруда мала деякі недоліки, які можна було виправити лише під час реконструкції. Її розпочали здійснювати у середині 70-х, а закінчили аж улітку 1983 року, напередодні 700-річного ювілею Рівного. І новий стадіон технічних видів спорту став одним із найсучасніших у світі, де можна проводити міжнародні змагання найвищого рівня...
| |
